ПІДРОЗДІЛ АЗОВ

Витоки сили підрозділу Азов та неминучість боротьби

Кожна війна визначає майбутнє народів, які беруть у ній участь. У таких протистояннях часто зароджуються згустки сили, яким згодом судилося стати символами спротиву для майбутніх поколінь. Історія підрозділу Азов – це історія тих, хто не шукав виправдань перед глобальними випробуваннями, а взяв на себе відповідальність, якої не змогла взяти ціла держава.

Навіть серед українців багато хто досі вважає, що сьогоднішня війна почалася 24 лютого 2022 року. Проте ті, хто відчув на собі перший удар, знають справжню точку відліку. Десятиліття системного послаблення української армії, політичних компромісів та ілюзій про мир були розбиті вщент, коли росія, у звичному для себе підлому стилі, розпочала захоплення українських територій.

На той момент українська армія була деморалізована та неготова до спротиву такого масштабу. Саме тоді, навесні 2014 року, на тлі хаосу, коли державний механізм ще не міг реагувати належним чином, українці, які не могли спостерігати за розчленуванням країни, почали об’єднуватися у добровольчі формування. Серед них, у вирі подій, народився підрозділ спеціального призначення Азов.

Хрещення вогнем підрозділу Азов

5 травня 2014 року у місті Бердянськ утворився добровольчий батальйон, якому вже за кілька місяців судилося увійти в історію. До його лав увійшли ті, хто продовжує наводити найбільший страх на ворога – сильні, вмотивовані та хоробрі. Азов об’єднав майданівців, ультрасів та активну молодь з різних регіонів країни, які розуміли, що свобода не дається просто так – її потрібно здобувати силою.
Вже через місяць після створення батальйон вирушив на перше бойове завдання – звільнення Маріуполя. Це місто мало стратегічне значення, адже ворог активно готував його до референдуму за сценарієм Донецька та Луганська. Не маючи ані достатнього оснащення, ані чисельної переваги, бійці Азову взяли участь у штурмі міста. 13 червня 2014 року, після блискавичної операції, Маріуполь був очищений від проросійських сил. Ця дата стала точкою неповернення, моментом, коли Україна зрозуміла, що може завдавати удару у відповідь.

Наступні місяці стали для підрозділу Азов випробуванням на міцність. Бої в Іловайську, звільнення Мар’їнки, ліквідація терористичних осередків у Донецькій області – молоде формування, зібране з відчайдухів без належної підготовки, стрімко перетворювалося на професійну військову силу.

17 вересня 2014 року батальйон реорганізували у полк та включили до складу Національної гвардії України. Це стало не просто зміною статусу – підрозділ Азов отримав можливість розширити свої можливості та покращуватися з неймовірною швидкістю.

Шлях до еліти: трансформація Азову

Після реорганізації розпочався новий етап розвитку. Отримане забезпечення, організація штабу, створення структурної підготовки дозволили підрозділу спеціального призначення Азов нарощувати власну міць та закріплюватися у статусі серйозного військового механізму.

На початку 2015 року ворог активізував атаки на східні рубежі. 24 січня Маріуполь обстріляли "Градами", що призвело до загибелі 30 цивільних. Цей злочин не залишився без відповіді – Азов розпочав наступ у секторі Широкине-Павлопіль. Операція, проведена 10 лютого 2015 року, стала найефективнішим контрнаступом періоду АТО, завдяки якому було звільнено значну ділянку фронту.

Попри те, що інтенсивність бойових дій на деякий час зменшилася, це не вплинуло на ритм, який випрацював Азов – підрозділ не припинив своєї роботи.

У період 2016-2019 років полк займався вдосконаленням підготовки бійців, інтеграцією передових військових стандартів та регулярними відпрацюваннями бойових сценаріїв. Тоді ж створюється спеціалізована школа для сержантського та старшинського складу, яка готувала не лише азовців, а й військових інших підрозділів Сил Оборони.

Важливою віхою стало призначення 14 серпня 2017 року нового командира – друга "Редіса", чиє тактичне мислення та лідерські якості допомогли перетворити Азов на одну з найефективніших бойових одиниць.

Повноцінне повернення на передову відбулося на початку 2019 року. Азовці взяли участь у бойових діях на Світлодарській дузі, довівши, що залишаються елітою серед бойових формувань України.

Випробування довжиною в декаду. Підрозділ Азов та продовження легенди

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, намагаючись “захопити Київ за три дні”. Однак реальність виявилася іншою: український опір продовжує стримувати ворога й по сьогодні. Одним із форпостів першої хвилі вторгнення став Маріуполь, з яким азовців поєднувала спільна історія та який прийняв на себе один із найважчих ударів агресора. Саме завдяки підрозділу спеціального призначення Азов ворог не зміг прорватися далі у південному напрямку.

Ворог кинув на місто найбільш боєздатні підрозділи – працювала десантура, піхота так званої “ДНР”, кадирівці, щільним вогнем накривала артилерія, а авіація рівняла місто із землею. За таких умов азовцям вдавалося наносити ворогу нищівні втрати, розбиваючи наступальні колони.

Від початку березня ситуація ставала все критичнішою: місто опинилося в оточенні, закінчувалася провізія та медикаменти, ворог атакував житлові райони, вбиваючи тисячі мирних мешканців. Після захоплення ворогом більшої частини міста українські захисники відійшли на територію металургійного комбінату "Азовсталь" – місця, яке показало всьому світу, що означає стояти до останнього.
Замкнутих у стінах і лабіринтах цехів бійців безперестанку закидували авіабомбами, фосфорними боєприпасами та реактивними снарядами, в той час як штурмові групи постійно намагалися прорватися на територію “Азовсталі”. Кожна атака вдало стримувалася прицільним вогнем – ворог не зміг прорватися навіть у моменти, коли надії практично не залишалося.

У відеозверненнях захисників, окрім зображення умов, було чимало кадрів, які передавали неймовірну силу духу, що панувала у холодних стінах та підкорила мільйони сердець далеко за межами України.
“Друга армія світу” зламалася об малочисельну, але безкінечно сміливу та стійку групу українських патріотів, які готові були битися до кінця. І вони продовжили б цей бій, якби не політичне рішення зберегти життя гарнізону та наказ вийти в полон 20 травня 2022 року.
Зробивши підрозділ Азов, який першим зміг дати опір агресору, своєю головною демонстративною ціллю, ворог помилково розраховував, що наближає кінець його існування. Не допоміг цьому жорстокий та підлий теракт в Оленівці. Не допомогли постійні катування та утримання в нелюдських умовах у колоніях.

Недалекому ворогу складно усвідомити, що Азов – це не просто військове формування, яке можна знищити точково, адже його не боялися б з такою силою та не демонізували б так інтенсивно.
Азов став символом – уособленням людських якостей тих, для кого існують вищі цілі, а також ідей, які жили і житимуть, допоки існуватиме Україна.