Міжнародне право – рожева мрія та профанація – один з висновків, який зопалу можна зробити після подій відомих як анексія Криму росією в березні 2014 року. Анексія Криму це один з ключових етапів сучасної історії України. Анексія поклала початок масштабній війні та поставила під сумнів ефективність міжнародного права як такого. Чи все ж таки його не можна вважати безглуздим лише через те, що воно не змогло запобігти анексії Криму?
Але для початку – відповіді на найпопулярніші питання:
- Ні, не було магічного ранку, коли жителі Криму прокинулись і відчули непереборну жагу вийти зі складу України і увійти в російську Федерацію. Це спланована спецоперація і анексія;
- Ні, це був не референдум, а профанація. Це анексія;
- Ні, серед населення підтримка РФ в Криму не була абсолютною. Це анексія;
- Ні, повернення Криму – це не відновлення історичної справедливості. Це анексія;
- Ні, російськомовне населення не потребувало ніякого “захисту” від будь-кого. Це анексія;
- Ні, визнання Криму російською територією неможливе ні за яким правом. Це анексія.
Після анексії Криму російською імперією у 1783 році (так, це не перший випадок), півострів колонізувався росіянами, українцями та німцями. Кримських татар, які були етнічним населенням півострова, “попросили” посунутися.
У 1921 році Крим став автономною республікою в складі РРФСР. В Другу Світову перебував під контролем нацистів (1941–1944). Після звільнення півострова Сталін, звинувативши татар у колабораціонізмі, провів масову депортацію – сотні тисяч людей вигнали з рідних домівок до пустель Центральної Азії, що призвело до загибелі від третини до половини з них. До Криму переселили десятки тисяч росіян. Їм надали опустілі оселі кримських татар.
Крим увійшов до складу Української РСР у 1954 році через тісні географічні та економічні зв’язки, з України йшли вода та електроенергія. Ці кордони були зафіксовані росією та Україною в поправках до Конституцій. Після розпаду СРСР Крим увійшов до складу незалежної України як автономна республіка. Пізніше в Будапештському меморандумі росія визнала статус Криму як частини України і зобов’язалася захищати її територіальну цілісність. Цей договір також було підписано США, Великою Британією та Францією. Україна за гарантії безпеки відмовилась від ядерної зброї.
Передумови вторгнення
Прагнення тодішнього президента України Януковича відмовитися від курсу на євроінтеграцію та корупція зі свавіллям правоохоронних органів привели до подій Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014).
Коли Янукович втік з країни, силові структури були розбалансовані через втечу ключових посадовців. Україні необхідно було терміново формувати новий уряд. Під приводом «дотримання заходів безпеки та боротьби з тероризмом» під час Олімпіади-2014 в Сочі до прикордонних областей були перекинуті підрозділи РФ, чиє призначення — участь саме в наступальних бойових операціях. А на північних кордонах після завершення навчань росія залишила тисячі військових із повним озброєнням, готових у будь-який момент рушити на Київ.
Окупація Криму 2014
23 лютого 2014 року в Севастополі відбувається проросійський мітинг: «обирають» так званого «народного мера» Олексія Чалого, російського бізнесмена, власника місцевих ЗМІ, що транслювали прокремлівські наративи. Водночас у Криму збільшується кількість російських військових, які пояснюють свою присутність «посиленням охорони» Чорноморського флоту РФ.
24 лютого росіяни перекрили в’їзди до Севастополя. На вулицях помічені військові без опізнавальних знаків, яких в народі назвали “зелені чоловічки”, “ввічливі люди”, “їхтамнєти”. Почалося вторгнення в Крим.
26 лютого Меджліс кримськотатарського народу організував проукраїнський мітинг, зібравши тисячі людей, які виступали за збереження Криму в складі України. Поруч – проросійський мітинг. Сталися сутички, близько 70 осіб дістали поранення.
Тієї ж ночі озброєні військові без розпізнавальних знаків (пізніше ідентифіковані як спецпризначенці військ РФ) взяли будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Криму. Депутати раптово «зібралися» наступного дня й призначили «головою Ради міністрів» проросійського діяча Сергія Аксьонова. Відомо, що під час цього голосування були присутні лише проросійські або залякані депутати. Тому реальний склад учасників засідання суперечив регламентним нормам.
27–28 лютого російські війська встановили блокпости на ключових шляхах з материкової України, захопили аеропорт «Бельбек» у Севастополі та заблокували паромну переправу в Керчі. На півострів були перекинуті близько 10 000 військовослужбовців РФ та купа техніки. Частини ЗСУ опинилися в оточенні, не маючи можливості організувати ефективний спротив окупації Криму росією.
Були спроби вести переговори з російськими військовими. Часом доходило до абсурдних сцен – зараз неможливо уявити, що російського генерала пропускають в українську частину і не беруть у полон або не вбивають, але тоді це була реальність. Окрім того, часто військові України та Чорноморського флоту росії були знайомі між собою, дружили і навіть могли бути родичами.
4 березня Путін провів прес-конференцію, де заперечив наявність російських військ у Криму. Він заявив, що питання «приєднання Криму до росії» наразі не обговорюється і буде вирішуватися лише після так званого «референдуму».
Анексія Криму росією
Проголосувати “на референдумі” міг будь-хто, навіть без документів — варто було лише сказати, що ти “тут живеш”. Одні й ті самі люди голосували в кількох дільницях поспіль.
Окупанти звітувала про явку на рівні 84%, а 97% з них, нібито підтримали «входження Криму до складу росії». Справжня явка та реальні підсумки невідомі, адже так званий «референдум» відбувався під наглядом озброєних «зелених чоловічків». Незалежних спостерігачів, делегацій міжнародних організацій (наприклад, ОБСЄ), допущено не було.
З правового погляду цей «референдум» від початку був незаконним, тому фактична кількість учасників і результати не мають жодного значення для міжнародного права.
День, коли офіційно відбулася анексія Криму, дата – 18 березня 2014 року. Путін оголосив про «приєднання» Криму до російської Федерації. Президент рф намагався переконати аудиторію, що росія не планує агресії:
«Не верьте тем, кто пугает вас Россией, кричит о том, что за Крымом последуют другие регионы. Мы не хотим раздела Украины»
Однак уже за кілька місяців росія розпочне бойові дії на сході України.
Анексія Криму 2014 року стала символом агресивної політики росії і вплинула на загальноєвропейську систему безпеки – об неї просто витерли ноги. Це стало прецедентом, який показав світу, наскільки небезпечним може бути нехтування міжнародним правом, це призведе до відкритого вторгнення росії в Україну. Факт залишається фактом: це була добре підготовлена російська спецоперація, реалізована у найбільш сприятливий для Кремля момент. Це анексія.
